Як Андрій «згущонку» продавав
Це був прекрасний вечір, я сидів, вчив щось з математичного аналізу, потихеньку вже збирався до нічних «покатушок» із друзями: боулінг, приємна компанія, музика, нічна дорога..чудесно! Будучи так само частково залежним від соціальних мереж, як і інші люди мого віку, я паралельно переписувався із подружкою. Розмова йшла приємно, я знав, що це особа, яка мене розуміє, у деяких питаннях я можу з нею порадитися..В свою чергу, був готовий надати таку ж підтримку взаємно. Сталося так, як і мало (тут мав би з*явитися супермен із словами «Час настав!» і полетіти спасати Землю), а оскільки я всього-навсього Андрій, а не чувак в червоних трусах поверх синього костюму, то моя допомога полягала в наступному:
Андрій Орлов 2.0
6 грудня.. Для когось звичайний день, для когось день захисника вітчизни, а для мене…хм, для мене це день роздумів.
Почну з далекого 2004 року. Мені було 6, я радів життю. Реально, радів, я робив все, що було моїй душі завгодно. В мене була сім*я, друзі, улюблене заняття, я пам*ятаю, як хотів бути не дорослим, не серйозним, не поважним, а ВАЖЛИВИМ! Я сідав на вулиці, писав речі, які вважав потрібними у блокноті, виписував плани та мрії, думав над їх реалізаціями. Хочете правду? Я був крутим малим! Серйозно, не пам*ятаю такого «дорослого» хто затикнув би мені рота. Мовчав тільки тоді, коли розумів, що реально не правий. А розуму було достатньо, дякую батькам! Інколи відкриваю ті старі записи і дивуюсь, моє дорослішання приходило до мене під час письма. Я писав і дорослішав, тільки не зовнішньо, а в голові. Тільки тепер розумію, що я сам себе навчив думати. Read more
