Додому через проект
Нова розповідь про нову подорож.
Місто, куди мені початково треба було дістатись називається Бая-Маре і знаходиться впринципі не так далеко від кордону(~350 км). Як правило, за 3-4 тижні перед початком проекту учасники починають шукати маршрути, перевіряти наявність квитків і тому подібне. Так сталося і тут.
Після довгих і тупих маршрутів, аля Львів-Київ-Осло-Клюж-Бая-Маре тривалістю 2-3 дні ми вирішили, що ночувати там на лавках не найкраща в світі ідея, треба шукати щось оптимальне..
Знайшли. Перший раз в житті, в документі, який відправляємо організаторам, щоб вони затвердили маршрут з’явився рядок:
“Прикурили” і ми(я їхав разом з дівчинкою-Вікою), і вони.
Львів – Солотвино1. До Солотвино, мабуть, доїхали тільки я і Віка. Провідник сказав, що наша зупинка. Ми вийшли. Гарно, тепло, небо чисте, красота. Один єдиний нюанс…де вокзал? Чого потяг висадив нас в полі? Де кордон?
Ми пішли методом “ за вітром” вийшли до дороги, яка йшла просто вниз. Йшли хвилин 25-30, поки не побачили знаки “прикордонна зона”. Далі просто опис прохідного пункту, який поставив під сумнів територіальну безпеку обох держав. Підійшли до пункту, нам видали талончики на вході. Пішли до перевірки паспортів на нашій стороні.
Тьотя в формі глянула на моє спухше лице, запитала куди тримаю путь. Кажу, мол, так і так, на молодіжний обмін в Румунію. Не знаю, що саме її смутило більше : молодіжний обмін в Румунії чи мій пом’ятий вигляд. Віддала паспорт, пішов далі.
Дійшов до румунських колег, віддав паспорт, спитали за гроші, ну як спитали..на мігах хіба(а прикордонник без знання англійської взагалі норм ситуація??), показав запрошення, вліпили штамп ну я і пішов собі. Чую, ззаду горланить хтось, повертаюсь, а то таможник, обділений увагою, сумку мою не перевірив. Бідося. Я відкрив сумку, він навіть не гортав нічого, махнув і все.
P.S. Віку не чіпали взагалі.
Забігаючи наперед, скажу, що так було абсолютно на кожному кордоні, в кожній країні, незалежно від того автобус це чи літак. Дууууже дивно, що коли в Україну повертався не спитали мету повернення. Перший раз в житті мене питали, дивились так, як я весь золотовалютний фонд собі в носки запхав. Не підстригся просто.
В Сигіті мали знайти автобусну станцію, румунською “автогара”. Прикол в тому, що таксист зробив вигляд, що взагалі такого не знає, а моя особиста статистика розуміння англійської в Румунії 1 з 10.
Станцію знайшли, тепер автобус. Ми на місці в 11:00, автобус в 12:30(по розкладу на сайті). Прийшли питати звідки відправляється, лисий мужичко вийшов помахав руками і пояснив, що то всьо фігня і автобус буде тільки в 16:30. Радості не було меж. Я спав всюди, на вокзалі, на лавці біля вокзалу, коли ніяких рейсів не було, мужичок вирішив закрити територію і випер нас назовні. Я не розгубився. Спав і біля вокзалу 🙂
Єдиний плюс, місто дійсно дуже гарне і міф про “цигани всюди” розбитий.
Далі Віка, поки я гуляв, познайомилась з дівчинкою, яка теж чекала на цей автобус. Я радий, що вони знайшли спільну мову. Взагалі, вона “зарішала” нам всю поїздку. Вона говорила і англійською, і румунською. Вона перекладала нам весь бред, який лунав навколо і був важливим, а такого було достатньо. Автобус, місця, оплата, навіть таксі вкінці викликала. Їй 16. Я спеціально не питав її імені, мені було достатньо того, що вона мій особистий герой дня.
Далі проект в Бая-Маре. Про це буде окрема стаття.
Дорога назад була не менш цікавою. Від Бая-Маре потрібно було дістатись до Клюжу(місто трошки південніше). Це був реально найлегший маршрут. До зупинки ~2 км. Дійшов за 30 хв. Автобус доїхав швидше, ніж очікували, ще й зупинили його біля самого аеропорту. Аеропорт невеликий, навіть менший, ніж Бориспіль.
В Афінах пройшов контроль на безпеку, далі паспортний. Чекав Віку, а в цей час мені вже закликав рукою веселий мужичок, якому було самотньо. Чого самотньо? Бо говорив він зі мною про все на світі. Ну добре, спитав про мету поїздки і скільки часу я там проведу, це я ще розумію. А далі понеслись питання із розряду “ я у мами одуванчік” :
А у вас є шенгенська віза? – Кажу, є, протермінована тільки
А як же ви з протермінованою візою? – Як і всюди, паспорт то біометричний
А ви поляк?(питання мене взагалі винесло наповал) – Еммм. ні. У вас в руках український паспорт, відповідно я з України
—–Тим часом Віку вже давно відпустили з іншого віконечка—–
А це ваша дівчина? – Ні, це моя подружка-напарниця
Ну то хоч компанія буде, не так скучно. – Ну да.
Вліпив штамп. Хз, що там йому зайшло і де його обділили увагою
Як вертався назад, взагалі унікальний випадок.
В зв’язку з купою повідомлень в фейсбуці, налогошую, що я зробив це НЕ СПЕЦІАЛЬНО. Я не прихильник стояти і чекати копів, а тим більше в аеропорту за 1500 км від країни, де лапша на вуха ще б +- сприймалась.
Якщо по туризму, то все дуже-дуже сподобалось.
Ніколи не подумав би, що Румунія настільки розвинена країна. Хороші дороги, непогана інфраструктура, готель EuroHotel був тризірковим і я свято вірю, що 2 інші вони просто десь згубили, бо вони дійсно на них заслуговують. Сауна, басейн, ресторан, хороші номери і це все 15 хв від старого центру.
Афіни – місто, де ідеально вчитись стартувати під наклоном. Дуже багато, практично всі, вулиці нахилені одна до одної, ростуть мандарини, дофігіща сувенірів та туристів. Акрополіс, музеї, Парфенон, все пропахлось античністю. Я в захваті.
В обидва міста повернувся б ще!
