Емоційна

Хотілося б почати з того, що я назву цю подорож до Києва найкращим навчальним візитом у моєму житті! І 99% цієї замітки присвячується “Неперевершеній 8”

Соня,  Даша,  Юля,  Катя,  Сула, Святослав, Денис,  так багато хотілося б сказати… Я ніколи так швидко не зближувався з людьми,  не зразу знаходив спільну мову,  не завжди розумів жарти,  іронію, сарказм. З вами ж все було по-іншому.  Як правило моє перше враження про людей оманливе,  але не сьогодні!

Зараз я не пригадаю усіх пригод, які сталися із нами за цей час, але поділюся враженнями про найяскравіші) Рекомендую ввімкнути пісню Скрябін – “А пам’ятаєш”.

             

Мій ТОП – 5(усі 5 місць рівноправні між собою, тому що я не можу поділити на те, що було крутішим):

1. Ніч – Форум! Кухня, ігри, спілкування, бібліотека.. Мабуть саме тоді ми зблизилися найбільше, саме тоді склалося моє остаточне враження про кожного з вас. Це було дійсно КРУТО!

2. Подорож до ресторану східної кухні. Трішки екстрімчику, але завдяки Дашиним 12 – все пройшло на ура!) Одразу було видно її доросле лице і наші серйозні наміри там поїсти)

P.S. наступний раз таки підемо в “Слона”)

3. Музей. Хоч я й був там спочатку і потім приперся лише о 4 годині ранку це всерівно було незабутньо) Коли я дивлюся на ваші розмальовані обличчя, згадую всі ті фотокамери, інтерв’ю – розумію, що ми реально круті! Фраза, яка стосується мого спального місця, яке я так і не знайшов вночі була сказана Денисом і щось таки в мені зачепила: “Твоє місце завжди було біля мене і чекало на тебе”. Дякую тобі!

 

4. Посиденькі перед від’їздом, провожання на вокзалі, загалом останній день. Останні фрази найбільш зворушливі, ми класно провели останні миті того вечора, згадали усе що можна було, поділилися фото, додали один одного у соц.мережах, щоб завжди тримати зв’язок, перечитали план Святослава починаючи від провожань закінчуючи заспокоєнням Юлі. Один із найсильніших спогадів мого життя. Денис, Святослав, пам’ятайте хлопці не плачуть)

 

5. Це просто не передати словами! Поєднання таланту, дружби, спільних емоцій.. Такого я ніколи не бачив, але те, що таки зняв на відео трусило мене зсередини ще довго-довго після прибуття до дому, і пишучи цей текст, мурашки знову побігли крос. Денис, Соня – як так вийшло я не знаю, але не пустити сльозу я просто не міг.

 

  

Чекаю нової зустрічі! Ваш покірний друг, Орлов Андрій