Що їли мої grandparents?
Десь натрапив на конкурс екологічного проекту, вирішив податись, оскільки тема не чужа, та й проходить в класній країні. Наперед забігаючи, скажу, що я пройшов, але у зв*язку із певними обставинами(слідкуйте за соц.мережами у квітні) та блогом, вимушений був відмовитись. Отож, одним із завдань було написати:
What did your grandparents eat? (“Що їли ваші бабусі та дідусі”) (Напишіть есе на зазначену тему, англійською мовою. Розмір – від 800 до 1500 слів) *
Оооо! Чудове запитання! Зважаючи на те, як вони зараз мене годують, то мої бабусі і дідусі були справжніми гурманами. Не знаю звідки, але в їхніх смакових рецепторах збереглося місце для сотні-тисяч страв, починаючи з їхнього дитинства, закінчуючи тим, що «в тренді» зараз.
Насправді, якщо говорити серйозно, то раціон моїх grandparents залежав і залежить від багатьох факторів. Колись, років так 50 тому харчові технології не були на такому рівні як зараз: харчові добавки, емульгатори, консерванти, барвники…тощо. Все було далеко не на такому розвиненому етапі. Другий важливий момент – сільська місцевість. На скільки я знаю, перевагою була домашня їжа, приготована в печі. Тільки уявіть, щойно запечене м*яско з печі, свіжі овочі, самостійно приготовані приправи..Смакота! Не дарма ж зараз така історична класика дуже цінується і вважається одним із найкращих прикладів для наслідування на світових кухнях. Моя бабуся каже, що в часи її юності великою насолодою були фабричні солодощі. Пам’ятаєте іриски? Так от, зі слів дідуся він був готовий ‘продати Батьківщину’ за 100 грамів райської насолоди. Також згадую, як мені розповідали про фрукти. Це зараз можна вийти в найближчий супермаркет і проїхатися смаковими рецепторами по усіх континентах, які тільки продукують щось смачненьке. А раніше були пункти, на які іноземці привозили товар і продавали за немалі гроші. Що стосується екологічних харчів, то ситуація була набагато кращою, ніж зараз. Насправді, це питання не одного твору і не одного дня, але можна подумати глобально. Прогрес не стоїть на місці. Їжа стала для нас не просто засобом існування, а певним культом, своєрідною ідеологією. Не знаю як у кого, а особисто в мене найбільше коштів в місяць йде саме на щось смачненько. Погодьтесь: важко зайти в магазин та не купити чогось, що б порадувало живіт.
Згадав ще дещо. Після того, як проаналізував ситуацію власного життя, визначив, що готувати нашим бабусям та дідусям було легше. Вони приходили додому, поробили хатні справи та ставали до плити. Це зараз можна придумати 1001 заняття, аби тільки не йти на кухню та не чистити картоплю, а колись було по-іншому.
В загальному, якщо добре все осмислити можна відкрити нове значення та функції страв у наших предків. Ви ж не берете суп та не їсте його просто із каструлі. Для цього існує посуд, столові предмети, столи, оздоблення для столу, тощо. В цьому всьому можна прослідкувати розвиток людини як особистості, її ставлення до гостей, людей яких саджають за стіл. Ви тільки вдумайтесь, на скільки глибоке це питання, якщо ми судимо про ставлення до людей за тим, що було на столі! Моя бабуся каже, що коли вона була маленькою ,в її сім*ї, де крім неї було ще семеро дітей, мама ставила великий казанок з їжею, а кожен своєю ложкою брав звідти щось смачненьке. Так гуртувалася родина, так кожен мав думати про свого брата або сестру, щоб всі залишися ситими. Мені, дитині двадцять першого століття, важко судити про це зараз настільки, щоб зрозуміти усе, що дійсно покладено в основу таких буденних і в той же час філософських речей. Проте, можливо, саме в розгадуванні цих запитань і полягає головна «родзинка» історій моїх бабусі та дідуся?
Повернуся знову до простої теми – продукти. Чомусь уявив картину із будь-якого старого фільму, часів Радянського Союзу. Що не кажіть, а кінематограф був дійсно одним із найкращих. І от стіл, вечеря, на стіл жіноча частина сім*ї починає ставити щось пахуче та з легким теплим ароматом, який розвіюється по кімнаті. Свічки, глиняні горщики із молоком або водою. Але знаєте чого немає? Приправ та соусів! Майонези, кетчупи, сіль. Чесно кажучи, я ні разу не чув, щоб хтось із моїх grandparents розказував про те, що хліб з майонезом як і зараз смакував нормально. Також я не пам*ятаю, щоб мені розказували про бутерброди. Не знаю з чим це пов*язано, але здогадуюсь, що ставлення до їжі було по принципу : « їсти, щоб не бути голодним», а не як зараз в деяких сучасних закладах «порції по мільйону, але щоб наїстися потрібно вивернути усі кишені».
Знову ж таки ще можна зачепити теми вегатаріанства, веганства і т.д. Мені розказували, що і раніше таке практикувалось, але не так широко, особливо на території України, якщо враховувати усі страшні історичні події. Тому дуже навіть правильно порівнювати минуле з теперішнім, опиратися на розповіді старших поколінь, проводити паралелі, шукати нові лінії дотику, дивитись та аналізувати чому і як виникли нові смакові вподобання.
Дописавши цей текст бачу, що мої бабусі та дідусі їли «дитинство», те, що готували їм їхні батьки та родина, щось смачненьке, вони їли «юність» – перші власноруч приготовані страви, трошки підгорівші, десь сирі, десь пересолені, але ж перші, вони їли «зрілість» – страви, в які вони вклали свою любов, свою душу. Це те, що вони їли і готували для гостей, поважних осіб, які так чи інакше впливали на їхнє життя, друзі, справжні, без ГМО. І нарешті, мої grandparents смакували «мудрість». Пишу це із гордістю, адже немає більшої філософії у словах, ніж у тих, які промовляють вже старі, сиві очі для маленьких дитячих оченят, повних сподівань та надії. Мої головні ресторатори пробували все, страви – це не просто набір продуктів, це – настрій та душа тих, хто його готував. Але все ж не варто забувати, що навіть професійно приготований бурячок з заводу смакує гірше, ніж екологічно чистий, але приготований не як у дорогих ресторанах. Головне це що? Головне – це розуміння!
