Це Норвегія, крихітко
Поїздка на січень-лютий планувалась, але без жодних конкретних уточнень чи пропозицій. Чекали підходящого моменту. Момент настав, коли я їхав в таксі і отримав повідомлення з печаткою вікінгів і пропозицією, від якої не маю права відмовитись.
Спочатку це була порція фотографій з потенційного місця призначення, раза з 3 я вгадав, що це Норвегія. Погуглив місце, глянув фотки. В той же день квитки були куплені. Але, як це часто, буває, розуміння того, що це північ, Норвегія і зима, а не літо як на фотках, прийшло пізніше. Діватись вже не було куди та і це явно додавало більше азарту. Тому наступним кроком було обрати житло, звернулись до airbnb(до речі, якщо комусь треба – можу підкинути промокод). Ок, з цим теж розібрались. Ну і найцікавіше – що роблять люди, коли розуміють, що це дорога країна, де в таку пору не +25, де було б добре все спланувати і постаратись зекономити. Правильно! Вони бронюють наперед авто!
Зібрались, напакували рюкзаки(ручна клажа тільки, хоча виглядала як повноцінний багаж) і поїхали в аеропорт.
Транзитний рейс лежав через Катовіце, в якому, як виявилось вже по приїзду, я був, і трохи подумавши, ми вирішили не втрачати час, а катнути в сусіднє місто подивитись на один дуже цікавий музей. Місто – Освенцим, а музей … Аушвіц. Забігаючи наперед скажу, що нам все-таки вдалось потрапити в музей, але не в цей день. Коли ми приїхали на зупинку таксист сказав, що в лютому вони максимум пускають людей до 16, а виходити можна до 17:30.
Ніч в аеропорту(брати хостел було недоцільно, бо вилітаємо з самого ранку)
Норвегія.
Ух, аж подих захоплює, якщо назву країни вголос сказати. Прилетіли, пішли до стійки нашої прокатної компанії, трохи поспілкувались, забрали ключі. Найцікавіше те, що ключі нам видавав поляк, а від аеропорту до стоянки нас везла українка(забігаючи наперед – від стоянки до аеропорту назад, в день здачі авто, нас везла полячка). При виборі авто в нас було 2 варіанти – toyota corolla hybrid або alfa romeo. Вибрали першу, бо за другу треба було б ще нормально доплатити, а так, як ми не знали скільки це буде, то вирішили не ризикувати. Зате…машину нам дали чистеньку, акуратненьку, при першому огляді я не знайшов очевидних царапин. В салоні чисто, є GPS(без додаткової доплати). Загалом, враження супер. Під час водіння теж досить впевнено набирає обертів. Прям дуже сподобалось
Стосовно маршруту, то в нас вже перед прильотом був накидай план в maps.me куди б ми хотіли піти. Першого дня, ми вирішили далекі поїздки відкласти, бо і погода була погана, і на місцевості не розібрались ще, тому закинули речі і поїхали до Sverd i fjell:
Вікіпедія каже так: “Мечі в камені (норв. Sverd i fjell) — монумент в Гафрсфйорді, Норвегія.
Монумент був створений скульптором Фріцом Родом з Брюна та відкритий Олафом V Норвезьким в 1983 році. Три великі мечі стоять на пагорбі і нагадують про велику битву біля Гафрсфйорду в 872 році, коли конунг Гаральд Прекрасноволосий здолавши своїх ворогів об’єднав всю Норвегію під своєю владою.
Найдовший меч уособлює короля-переможця, а два менші, завдовжки десять метрів, уособлюють правителів, які зазнали поразки. Символічним є те, що вони застромлені в землю — ознака миру і того, що вже ніколи не будуть використані.”
Погода була жахлива, зробили пару фоток, зустрілись з лебедями, і поїхали назад
Ще трохи прокатались по місцевості, обкатали машинку, подивились дороги(за них чуть пізніше) і поїхали додому зі всім розбиратись, планувати, думати.
На наступний день був запланований Preikestolen.
Варіантів добирання у нас було 2 : 1 – через паромну переплаву, але як виявилось взимку з цим діло йде не дуже, а ще так сталось, що 1,5 місяці тому відкрили тунель, який сполучає Ставангер і дорогу до “Гори Проповідника”(це ще одна назва того місця). Вирішили їхати саме так. Навігатор показав дорогу в тунелі в 14,4 км, а десь через 2-3 км почало закладати вуха. Як виявилось пізніше, це найглибший і найдовший підводний тунель в світі(https://www.newcivilengineer.com/latest/worlds-deepest-subsea-tunnel-opens-in-norway-06-01-2020/)
Їхали до парковки ми десь годинку, а по дорозі знімали красу дороги(в Норвегії впринципі варто виїхати за межі міста і починається чудо природи просто біля дороги).
Парковка для авто коштувала 250 крон(~675₴). Підйом 4км/одна сторона ~4години лазіння по горах загалом. День вибрали такий, що впринципі показувало невелику хмарність, але з проясненнями. Говорили з місцевими і вони казали, що надіятись на хорошу погоду взимку там нагорі – це скоріше про удачу. Енівей, ми хотіли піднятись для самих себе. Перші 600м вгору дорога була капець яка крута і прям відчувалась, що буде весело. Далі почались сходи з каменів, які виклали спеціально для полегшення маршруту. Під час підйому ми зрозуміли, що камінь – нам друг, дерево-ворог(на будь-яку дерев”яху стаєш і нога їде, бо дуже слизьке і мокре). Десь як пройшли 2,1 км ми зайшли в хмаринку, бо почало сніжити, спочатку легенько, а потім замело все лице. Наші шанси побачити щось по приходу на фінальну точку були десь в районі 0. Не дивлячись на сніг, йти було ок: маршрут помаркований буквою “Т”, яка всюди зустрічається + є ділянки очевидної дороги, коли ніби і немає вказівника, але нікуди не звернеш, бо обрив. Вийшли з хмари – знову хороша погода, гірська долина, де багато водички. Йти було дуже класно, майже всюди можна робити фото і ставити на заставку. Коли на вказівнику показувало, що йти 900 метрів, то стало набагато легше в моральному плані, бо от-от побачимо те, що вчора дивились на картинках. Коли ми підійшли до гори, до того місця, яке там класно виглядає в хорошу погоду, побачили от це
Я не засмутився, бо догадувався, що взимку з цим не так просто, чув, що казали місцеві, та й йшов сюди навіть не заради фото. Не дивлячись на це, там була група туристів, які прийшли з гідом, пару місцевих пар. Не дуже багато людей, але всі були веселі. У нас був цілий термос гарячого чаю, а ще булочки з маленькими сосисочками і сир в тюбику. Чи то я такий голодний був, чи то дійсно так є, але мені було настільки смачно, що навіть якось легше сприймалась погода і сніг.
Ну так от, шансів на класний вид було мало, на годиннику було 11:30 і я пропонував почекати годинку, а тоді йти вниз. Час пройшов доволі швидко, бо хотілося все роздивитись і воно таке гарнюще. Тим часом там також тусувалась група туристів з 2 гідами. Ну я і вирішив, що якщо вони місцеві, то мають знати про погоду. Підійшов до однієї з гідів, спитав чи нам варто чекати “у моря фйорда погоди”, сказала, що до 16 години наврядчи. Перед заходом сонця мало би трохи розвиднітись, але то далеко не факт. Я себе зразу налаштував, що чекати там до 16 години не варіант, бо замерзнемо + поки спустимось вже сонце сяде. Христя ж вірила і була налаштована сама розігнати туман. 3 години ми танцювали з бубном, махали руками і просто чекали. І за якісь 10 хв ситуація просто перевернулась. В житті такого не бачив, Воно вартувало всього часу, який ми витратили. Це нереальна краса. Абсолютно рекомендую до відвідування.
Спустились назад на парковку. Сіли в машину. Розплачуватись треба було на виїзді в автоматі. Мою картку не читало – виїхати не могли. 250 крок (~675₴) мав готівкою. Почекали наступну машину, домовився, що даю мужику готівку, а він за мене карткою платить. По дорозі ще декілька разів зупинялись – зробити декілька фоток з машинкою. Яка так само червона, як і рівно рік назад, коли ми на вершині вулкану Тейде на Тенеріфе зробили фото собі перший раз. Вирішили продовжити.
Вдома повечеряли, обговорили все і вирубились)
Ще відвідали найстаріший кафедральний собор Норвегії – 1050 рік
Далі в нас був по плану похід в музей нафти.
Раз вже Ставангер багате місто, промислове, а нафта для них дійсно чорне золото, то чому б і не сходити?
Ні для кого не секрет, що музеї в Європі виглядають переважно сучасно, цей – не вийняток. Не буду вдаватись в деталі, але з найбільш пам”ятних “експонатів” є костюми, які можна приміряти, рятувальні батискафи, в які можна спуститись, кімната, де верещить сигналізація, темно і час від часу під тиском стріляє повітря (типу імітація катастрофи, з якої треба вибратись), а також реальні платформи з технікою, яка використовується для добування нафти.
Для того, щоб краще розуміти “вагу” нафти для норвежців – першим номером в карті музею є маленький кінозал, де норвежською, але з англійськими субтитрами в 15 хв розказана історія з 1971 року. Дуже класно запам”ятались слова “Нафта – це благословення, яке змінило все”. І впринципі, якщо глянути на розвиток економіки з того часу, то десь так воно і є.
Короткий підсумок з побаченого в Норвегії
Там чисто, спокійно і контрольовано. Якщо знак “Заборона їхати більше 50 км/год” то так і буде, навіть якщо попереду вільна смуга, з ідеальною дорогою і погодними умовами. Краса нереальна, варто просто виїхати за місто в будь-яку сторону – все виглядає не гірше, ніж картинки, які нагуглили. Не знаю, але для мене це природний фотошоп.
Ціни. Да, дорогувато. Якщо порівнювати просто з Європою, то ціни в середньому на 10-15% вищі. Податок майже на все. Але з тими, з ким спілкувалися – сказали, що воно того варте. Люди бачать за що вони платять. Економити, звичайно, теж стараються. Для цього їдуть в сусідню Швецію або Німеччину і там закупляють все необхідне.
Країна шикарна. Радий, що почали із Ставангера. Обов”язково хотів би повернутись влітку в будь-яку частинку країни.
Ну і НЕ про Норвегію, то приємним бонусом поїздки став Катовіце, де в нас була добова пересадка, яку ми провели з толком. За 45 хв звідти є таке місто, як Освенцим. А там знаходиться колишній концтабір Аушвіц. Я просто залишу пару фоток для огляду. Місце страшне по атмосфері, а кімнати де так і пише, що “тут палили тіла людей в печі” змушує задуматись про гарантії того, що таке неможливе сьогодні і чому так сталось раніше. Дуже класно зроблені виставки в колишніх блоках.
Якщо хтось захоче, то є окремі години, коли діють безкоштовні квитки. В різні місяці – різний час, подивитись можна на офіційному сайті.
На цьому все. Поїздка дуже насичена. А дописую я ці слова в потязі з Буковелю до Львова, де ми ще 2 дні відкатали на лижах!
