Змінювати людей, щоб змінити країну
Нещодавно писав есе на конкурс. Вирішив поділитися текстом і тут. Тема досить таки актуальна та дуже широка для обговорень. Моїм лімітом були 600-700 слів. Ось що з того вийшло:
“2016 рік, вересень місяць, я в потязі, який, постукуючи колесами, простує за маршрутом «Здолбунів-Львів», в компанії друзів почали говорити про наші плани, ідеї, мрії та сподівання, які всі, кому не лінь кладуть на наші ще молоді, але повні сили плечі, адже ми хто? Правильно, ми – молодь, ми – рушії майбутнього, ми – це зміни!
Якось так складається, що останнім часом дедалі частіше в сторону як моєї персони, так і однолітків просто сиплються фрази від старшого покоління, що вони – це вже історія, це минуле, і, зважаючи на те, що зараз відбувається в країні вони не сильно можуть вплинути на ситуацію, інше діло ми. Одним словом, потрібно діяти!
Легко казати : «хочеш щось змінити – почни з себе», а набагато важче взяти і почати переформовуватись. Всього два питання: «в яку сторону змінюватись?» і «як це вплине на країну?»
Стосовно першого. Важко сказати, адже зміни – це поняття абсолютно не ідентичне для кожної особистості. Для когось – це перехід до нового етапу життя, для когось це залишатися таким, яким ти є в мінливих обставинах. По суті, кожен хоче жити в достойній державі, яка захищає права та цінує виконані обов’язки, але, на жаль, це бажання зовсім не сумісне із свідомістю. Тут просто неймовірна кількість факторів, які впливають на формування особистості. Починаючи від виховання, навчання дитини елементарних знаків подяки та вітання, закінчуючи висновками, які вже цілком доросла людина робить, будучи у достатньому віці. Є загальноприйняті норми виховання: бути культурним до інших, поважати чужу думку, будувати своє життя на моральних засадах, але кожен сприймає це по-своєму. І настає такий момент, коли здавалося б вже все, характер сформований, погляди на життя сталі, важко щось змінити, саме тоді вступають в дію слова Булата Окуджави: «Всі хочуть, щоби що-небудь відбулося, і всі бояться, як би чого-небудь не трапилося.» Хіба не так? Ті, хто живе в достатку, так і буде жити, критикуючи зміни. Ті, хто почувають себе не зовсім комфортно як правило починають звинувачувати інших у своїх проблемах і згодом переходять у розряд «диванної артилерії». Сидіти, критикувати, доживаючи свій вік – важко, але встати і зроби щось нове, визнати свою неправоту – ще важче. А саме в цьому і полягають зміни.
Зміни для країни.. а що це значить? Країна – це не цуцик, її яким кормом не годуй вона буде їсти все. А ми чомусь переконані в протилежному. Наступає момент, коли сидячи на лавці десь ввечері в компанії хтось голосно, але так по-дитячому невимушено скаже, що там, десь за 5 тисяч кілометрів, цуцики їдять зовсім інший корм, і в них не болять від того животи, і всім насипають однакову порцію, і шерсть у них так не лізе, і не приходиться думати, де ж то ще чогось перекусити, бо того, що дають мало. Та і ростуть собаченята швидше, ніж у нас. Ух, які породисті: німецька вівчарка, американський бульдог, англійський мастиф, ірландський стаффордширський бультер’єр. Та що там казати, вони навіть ростуть по-іншому, швидше і краще. Тільки от є одна річ, яку втовкти в голови людей у нашій країні досі важко, важко з багатьох причин. Хтось слухати не хоче, в когось проблем більше, ніж можливостей їх вирішити, в когось плани на еміграцію, для когось мріяти – достатньо. Так от, суть проблеми наступна: цей корм – це ми! Ми годуємо наших цуциків, ми творимо країну. І якщо начинка корму погана, більше ароматизаторів, ніж свіжих, якісних добавок, вітамінів, то відповідно і собачка більше ніж на двірняжку не потягне. Хіба не так?
На сам кінець питання все ще залишається відкритим: змінити весь корм чи просто почати ставитися до цуцика по-іншому. Змінити корм..Події, згідно з книгою Буття(великий Потоп), після створення людини , через 1656 років, і вигнання з раю дають чітко зрозуміти, що ми – це вже змішана начинка для корму, хтось колись вже зупиняв виробництво. Сильно допомогло? Змінити ставлення до цуцика. На мою думку найкращий варіант. Почати сприймати його як рідного, доглядати, піклуватися. А зміна раціона харчування прийде само собою. Не будете ж ви годувати того, кого любите соціальними відходами. А за цим переосмисленням грядуть і такі очікувані зміни! “
