22. ТЗ.
2020 рік для мене почався оптимістично у всіх планах: заплановані 2 поїдки в Німеччину, особисті стосунки, фінанси, родина, навчання. Але з настанням карантину в березні все почало трохи змінюватись і варіанту, окрім як адаптації, не було. Як примітивні одноклітинні організми можуть змінювати властивості свого тіла і активувати біологічні “підсилювачі”, так і мені хотілось витиснути з ситуації, яка насувалась, максимум.
Ті, хто питав мене, приблизно, в липні про стан речей і “як живеться”, чули у відповідь, що “карантин ледь не найкраще, що сталося зі мною з початку цього року”. Багато речей було переоцінено і я вдячний собі, що встиг зреагувати та змінити вектор руху своєї флотилії нереалізованих планів та амбіцій.
За цей рік, я:
Побував в Норвегії, покатався на лижах, погуляв по Дніпру, потусив в Варшаві. І все було якось нерівномірно розподілено на перший погляд. Все відбулося або в лютому, або жовтні. А що я робив з лютого по грудень? Я працював, додавав нові звички, працював над тими, які вважав зайвими, думав. Взагалі, дуже цікаво за всім спостерігати, а особливо, за людьми. Мені правда шкода, що існує когорта населення(у всьому світі), яка не готова мислити тверезо і губить факти між власними фантазіями і інфою від друзів чи знайомих. В зв’язку з цим, вирішив більше мовчати і не говорити там, де мене не питають. З іншої сторони – набагато більше відповідаю(або питаю) про теми, в яких не вважаю себе зовсім новачком.
Робота стала для мене оплачуваним хоббі, сподіваюсь таким же і залишиться в наступному році. Слово “хоббі” я вжив тут не дарма, вважаю, що якщо можу і хочу займатись цим більше, ніж 8ми-годинний робочий день, то все правильно.
В заголовку присутні 2 букви – “ТЗ”. Коли я думав як назвати цей допис, намагався якось стисло описати те, що відчуваю зараз і як можу оцінити рік загалом. Здається, підібрав максимально близьке до ідеалу визначення – ТЗ=технічне завдання. В професії програмістів(і не тільки) це означає документацію/план/домовленість про те, як має виглядати кінцевий продукт і як такого результату досягти в максимально короткий час, при цьому не виходячи за рамки існуючих ресурсів. Ну так от. Цей прожитий рік – моє ТЗ на наступні 365 днів, які я проведу в статусі 22-річного. По суті, відчувши карантин, я, як ведмідь, зарився в свою берлогу і пробував втілити все, що хотів, про що думав і що снилося. Набігло чимало речей, які мене тішать, але розказувати про них я буду вже пишучи статтю про 23 прожитий рік, як про факти, а не нариси.
На жаль, лише позитивних новин не буває. Роблячи неоднозначні рішення, я часто наштовхувався на роздоріжжя, де обидва варіанти для мене були невідомими і вибрати “менше з двох зіл” було неможливо. Покладатись на інтуїцію не варіант, тому вирішив довіритись Бушідо(це такий собі кодекс самурая), де сказано, що немає цілі, є тільки шлях. Тому вибирав я його імпульсивно і швидко. Можливо, десь я прогадав, але ж….самурай я чи ні?
Крім того, я дійшов висновку, що в мене характер взагалі не для переговорів, і якби я працював в службах безпеки як медіатор між СБУ і терористами, то заручників не просто вбивали б, їх би катували. То я не жаліюсь, а записав просто для себе(я інколи перечитаю нотатки).
Загалом, якщо говорити про мій рік, як прожитий 2020, то, мабуть, всі бачили мемчики про те, що це справжній апокаліпсис. Я дозволю собі, використати справжнє грецьке значення цього слова – відкриття, нові знання. І використаю це все, будучи на рік старшим. Бо я можу, хочу і вмію. А як не вмію, то навчусь. А як не навчусь…то прогуляюсь найгарнішими шляхами свого життя….я ж самурай.
