Napoli. Vesuvio. Pompeii.
Квитки на цю поїздку були куплені ще в серпні, за 3 дні до того як Італія відкрила свої кордони для українців. Не скажу, що це везіння, але я щиро вірив 😉
Вперше я дізнався про Неаполь з мультика «Том і Джеррі: Неаполітанське мишеня» і то дуже сильно відклалось в мене в пам’яті.
Враження від перельоту позитивні. Ми летіли в п’ятницю зранку, поверталися понеділок ввечері. Сполучення Львів-Неаполь є дуже зручним, оскільки всього 2 години і ти на місці. Ціна на квитки – це окрема історія, але в даному випадку вони коштували як інтерсіті 2го класу до Києва. Я міг би розказати про те, як доїхати з аеропорту в місто, але нас в обидві сторони довозив власник житла, де ми зупинились.
До речі, зазвичай, я не пишу нічого про квартиру на Airbnb, але цей раз буде винятком. Ми натрапили на найдружелюбнішого хоста, якого тільки можна було зустріти. Житло з хорошим доїздом до центру міста, в квартирі є все необхідне + смачні снеки і вкусняхи на різні випадки життя, якими можна користуватись. Швидкість відповіді на повідомлення оцінюю взагалі в 11/10! Інколи здавалось, що людина весь час тримає наш чат відкритим. Дуже приємні враження. Для тих, хто збирається їхати і шукає де зупинитись – пишіть мені, дам посилання із задоволенням.
Транспорт
В місті є 4 види громадського транспорту: автобуси, метро, пароплави і фунікулери. Ми користувалися першим і останнім. Квитки можна купувати в кіосках з газетами біля зупинок або в магазинах Табако (зрозумієте на місці). Насправді, квиток на автобус в нас перевірили аж 0 разів, продавець в одному з кіосків продав одноразовий квиток під статусом «на весь день», а на зупинці одного разу, коли ми вже не мали змоги купити квиток, бо все було зачинено, дівчина відповіла, що «No ticket? Don’t worry». Ситуація інша з фунікулером і, я думаю, з метро теж. Там необхідно просканувати квиток на вході, тому він повинен бути. Єдине, що можу додати – варто купувати їх до 22 години, бо далі все буде зачинене.
Місто
В реальності місто відрізняється від мультяшної версії декількома речима:
- Місто надзвичайно брудне (сміття буквально всюди, а прибиральників не дуже то і видно)
- Місто надзвичайно голосне (коли в магазині продавець з 4 каси почала кричати до продавця з 1 каси – мої вуха пішли в відпустку)
- По місту гуляють не миші і коти, а дуже малолітні компанії з дівчат в яких кілограми помади і косметики на лиці і хлопців з однаково «зализаною» зачіскою у всіх. Виглядає дивно і дико.
- Мені сподобалось як виглядають кошики в деяких магазинах, а також наявність мініатюрних порцій товару (дуже бракує цього в Україні)
Тим не менше, на мою думку, італійці – горді люди і ходять з високо піднятою головою. Якщо дійсно підняти голову догори, то місто відкривається зовсім з іншого боку: чудова архітектура, залишки античності, витончена гастрономія і безліч ароматів в повітрі.
Що подивитись? В Інтернеті гуляє багато інформації з видатними місцями, тому я не буду просто переписувати той самий текст. Ми побували біля замку Castel Nuovo, театру San Carlo, головної площі Piazza del Plebiscito, прогулялись по набережній Lungomare Santa Lucia, а окремо варто виділити вигляд на місто з точки Belvedere San Martino. Це все прекрасні місця, які розташовані не так далеко один від одного, тому вечори будуть емоційно насиченими.
Помпеї.
Ще до початку поїздки я знав, що хочу відвідати місто-музей. Пошуки в гуглі надали мені необхідну інформацію. Я залишу тут посилання на ресурси, де можна почитати про те, як найкраще добиратись до міста, розклад транспорту і т.д. Єдине, чим можу доповнити вже існуючу інформацію – це застереження про те, що вакцинацію питають на вході, а розклад електрички варто перевіряти постійно (можна навіть через гугл карти), бо в нас 2 потяги просто зникли з реального розкладу, в той час як в офіційному варіанті вони були.
Ну так от, місто Помпеї. Це шик! Найбільший кайф особисто я отримав на головній площі Foro (Форум по-нашому). В центрі стояла статуя кентавру. В мене чомусь особлива любов до цих міфологічних істот, а тут ціле комбо античність+кентаври.
Квитки за вхід коштують 16 євро + дають брошурку з картою території. Є можливість взяти гіда на вході, але це за бажанням. Після того, як ми там находились був план поїхати на Везувій.
Везувій.
Один із діючих вулканів Європи. Тут я зупинюсь трішки на довше.
По-перше, я начитався на різних сайтах всі умови покупки квитків, варіанти добирання з Помпей до вулкану і назад, і т.д. Єдине, що я не врахував – вся інфа була написана до пандемії, коли умови були зовсім іншими.
По-друге, коли ми прочитали про нові зміни, ще нічого не було зрозуміло, але одне було визначено точно – за будь-яку ціну потрапити до кратера.
Зміни, які відбулись виглядають логічними, але причин для радості було мало. За день до того, як їхати, на офіційному сайті читаю, що квитки можна купити тільки онлайн і прибути потрібно на конкретну годину, бо існують обмеження на кількість людей. Зрозуміло, що квитків на суботу-неділю вже немає. Причин тому є декілька, але головні: туристи і правда дуже хочуть туди потрапити, перекупщики хочуть підзаробити. До речі, варіант з перекупщиками був нашим планом Б, бо як я вже сказав раніше – не потрапити на гору ми не могли!
План А. Планом А було скористатись автобусом EAV, який курсує від станції Помпеї Амфітеатр до Везувій 1000м. (тобто, не до підніжжя, а на максимально допустиму для транспорта висоту). Квитки мали купити вже на місці, але цьому статись не судилось через причини, про які вже написав раніше
План Б. План Б мав спільний із планом А початок: громадським автобусом до вершини гори. А далі знайти перекупщика і замість 10 євро/людина купити їх по 20 євро.
Але судитись стало плану В. Отож, після прогулянки по Помпеях ми вийшли на площу Амфітеатр і шукали де є зупинка автобусів. Розклад ми знали, по часу ніби встигали. Побачили туристичне бюро і вирішили запитати там що до чого. Нас зустріла італійська тьотінька, яка чомусь говорила дуже хамовито і весь час повторювала одне і те саме. Казала, що сьогодні ми не попадемо на вулкан, бо там весь день відбуваються якісь велоперегони, парк закритий від відвідувань взагалі та і квитка у нас немає. Якщо хочемо, то можемо купити на завтра, бо вони офіційний туристичний пункт від міста і їм дають щодня 50 квитків на реалізацію. Ціна була озвучена в 27 євро, у вартість входить квиток, добирання на автобусі до висоти 1000м та спуск назад із поверненням у ту ж точку. Я перед цим начитався на різних ресурсах, що можуть зустрічатись люди, які будуть казати, що вхід сьогодні закритий, нікого не пускають, тільки якщо не купити спеціальні квитки і що таким людям не можна вірити ні за яку ціну. Я взяв цей факт, додав те, що тітонька дуже хамовита, помножив на вартість квитка і в результаті вийшло те, що вирвалось в мене з рота після нашого діалогу: «Дякую, ми обов’язково подумаємо над вашою пропозицією, але зараз покажіть мені де зупинка громадського транспорту, ми спробуємо самостійно.». У відповідь прозвучало, що ми сьогодні туди точно не зайдемо і просто тикнула пальцем через дорогу, де вже виднівся знак зупинки транспорту із розкладом.
Ми підійшли до зупинки, ще раз оглянули розклад і до вибраного нами часу залишалось 10 хв, які ми хотіли провести за обговоренням наглості дами з інформаційного кіоску. Нашу палку бесіду перебив мужик, який просто торгував сувенірами, а коли побачив 2х нещасних туристів, які із 90% вірогідністю хочуть покорити Везувій, вирішив додати трохи суму в їхній прекрасний день. Продавець сказав нам, що автобус можна не чекати, бо там, на горі, сьогодні якісь перегони і навряд чи ми туди попадемо. Віддячити за інформацію було просто: ми хотіли купити магніти, а він їх продавав. Вийшло, що і своє питання закрили і пару євро продавець заробив.
Із магнітами в руках і сумом в душі було прийняте рішення добити вулкан завтра. В той момент ми покладалися на план Б із перекупщиками. Пройшовши 300 метрів в сторону залізничного вокзалу, звідки ми могли б вернутись в Неаполь, я порахував в голові вартість плану Б і плану В. Виявилось, що останній був всього на декілька євро дорожчим, але на 100% надійнішим. Користуючись правилом «краще синиця в руках, ніж журавель в небі» було прийнято одностайне рішення повернутись до хамовитої італійської леді і купити квитки на завтрашній день. В процесі повторних переговорів випливло, що вона ще й сексистка, але це ми розбирати не будемо)
Настав день Х. Потяг, яким ми мали дістатись до Помпей з Неаполя раптово зник з розкладу і ми вирішили бігти на той, який йшов перед ним. Добігли, в розкладі на вокзалі його не бачимо – спитали в касі, де нам пояснили, що найближча електричка аж за 40 хв. Відчуття злості могло б почати наповнювати мене, але я вірив в хеппі енд. Хеппі енд не наступив, бо в електричці ми їхали стоячи. А після ще однієї пробіжки від вокзалу в Помпеях до точки збору – останнє, що я хотів би почути: «Зачекайте, будь ласка, до 10 хвилин, в нас автобус запізнюється». Найбільше в цьому плані постраждала Христя, бо вона як той спартанець – бігла з усіх сил, пройшла всі стадії від злості до прийняття, зненавиділа італійську залізницю, а в результаті сиділа мокра на лавочці і чекала водія з перекуру.
Приїхав автобус. Чорний мерседес спринтер. Сіли. Їдемо. З вчорашнього дня велосипедисти встигли спуститися з гори і почати ганяти по місту, саме тому ми стояли 15 хв в заторі на перекритій вулиці, чекали поки всі проїдуть кудись далі. В цей час наш водій, який взагалі не «спік інгліш», дуже емоційно з кимось спілкувався по телефону і намагався нам якось пояснити ситуацію. “Не критично, але весело” – наш автобусний девіз.
Із висоти 1000м на горі до кратеру вулкану ми піднімалися хвилин 15, вітер був просто шалений, тому краще мати шапку, щоб не свистіло у вухах. По одягу все просто – головне, аби було зручно + шапка + взуття, яке не боїться забруднення/вологі серветки для чистки. Прогулятися можна до кінцевої точки, де продають магніти, напої, легкий перекус і по тому ж маршруту вернутись назад.
Вигляд з вулкану відкривається фантастичний. Багато міст, в тому числі Неаполь, видно як на долоні. Сонечко світить, водичка блистить. Окремого шарму надає той факт, що в гірші дні цей невеликий отвір в горі прискав лавою і руйнував чиїсь життя, а зараз там, серед тисячолітньої розтертої лавової суміші, ростуть зелені дерева. І так буде до тих пір, поки дядько Везувій знову не розізлиться і не розкаже хто тут головний.
Однозначно рекомендую!
Дорога назад була цікавою тим, що наш попередній автобус поїхав, натомість нас чекав інший. Про це нас ніхто не попередив, водії говорять лише італійською і якби не одна парочка, яка була в такому ж активному пошуку нашого попереднього водія, то ми би провели на горі ще трохи часу. Але добре те, що добре закінчується.
Висновки
Це була надзвичайно насичена поїздка. За 3 дні ми з Христинкою находили по 50 км, багато побачили і спробували. Неаполітанська піца надзвичайно смачна і не така як в нас. Неаполітанські кафешки можуть бути дуже колоротними, але в той же час офіціант може намагатись «впарити» тобі якусь непотріб або пробити зайвий товар. Неаполітанські вулички, які ведуть до найпрекрасніших місцин можуть мати найбрудніші узбіччя. Неаполітанські сусіди можуть бути милими людьми, але до тих пір поки не намагаються розбити тобі авто, коли виїжджають з парковки під гірку.
Неаполь і околиці – різні, але стовідсотково варті уваги! У нас залишилося ще декілька місць, куди однозначно варто потрапити, тому… ci vediamo, amico!
Все, 
