Найдивніше – специфічне

Почну з такого: це реально найдивніший проект на який я потрапляв. ( в хорошому і гумористичному сенсі). Не буду порушувати традиції впорядкованості, тому по пунктах:

Дорога:

Найбільша кількість пересадок, які мені траплялися. Зі Здолбунова їхав до Львова (до речі, є люди в яких виникають проблеми при перетині кордону, так от, в мене вони виникли при перетині області). Одним словом, до Львова я їхав “стопом”. За 7 км до Львова, я подякував водію Максиму, а сам сів в маршрутку №121, яка завезла мене в місто. 20 хв і я вже споглядав “срач”(як каже моя мама) в рідній львівській берлозі. В 22:20 з головного вокзалу того самого міста вирушив потяг №51 сполучення Львів-Краків, всього 2 вагони, в кожному з яких “китайські” коридори – пройти може тільки один. Про купе: середні, в кожному по 3 ліжка(верхнє, середнє, нижнє) є кран, є полички, є розетка, регулятори світла та виклик провідника. Ах да, постіль..Народ, в УкрЗалізниці Є нормальна чиста білизна!!! Якщо вас нею обділили, обділіть потім потяг №51 🙂 

З прекрасного Кракова дядько Андрій і компанія (Рома, Поліна і Таня) потопали на вокзал, де мали зловити двоповерхового красеня від PolskiBus, який тер би шинами по рівній дорозі до самого Катовіце. Далі невеличка історія:

Стоїмо ми на вокзалі, знайшли перон з якого буде відправлятись. Відправка об 11:20. Прийшли в 10:50. 11:19 – красеня немає, є нерви, легенький ступор і ще декілька людей, які прикурюють разом з нами. Далі – епогей! Над місцем відправки є табличка, де пише час відправки і рейс. Рівно в 11:20 необхідна нам інформація змінюється на іншу, зовсім непричетну до нашого маршруту. Це був один із тих випадків, коли Україна (маю на увазі себе) обійшла по продуктивності інші країни світу. Як Форест біг Андрій до інфобудки, за спиною залишились представники Китаю, США та Німеччини, але Україну це не турбувало, вона була в ступорі, тож вимагала пояснень. П*яним польським акцентом голос з інфоточки повідомив, що рейс затримується на 15 хв і треба було слухати, що кажуть по мегафонах, які стоять по всьому вокзалу. В свою чергу Україна повідомила, що щоб розуміти хоча б щось, треба говорити зрозуміло, бо є представники інших країн, які не пше-пшикають з народження. На тому і розійшлись. Якщо коротко, то наша компанія була перша, хто розібрався що і куди їде, чого немає автобуса, а також де краще стати, щоб не провтикати більше ніякої інфи. Такими маневрами на пероні номер G6 українська команда вже самостійно надавала роз*яснення усім, хто до них підходив, а підходили усі 🙂

12:00, другий поверх автобуса. Ще 1,5 години і Катовіце. В Катовіце теж чекали свій автобус, але вже з пофігізмом, бо хватить переживань з нас.

Дорога назад була не менш веселою. Їхали з Катовіце, автобус, звичайно ж, запізнився, зате на зупинці познайомився з земляком. На кордоні стояли 6 год 41 хв, все пройшло нормально. Єдиними великими косяками бачу погану тягу кондиціонерів, було душно і маленька відстань між сидіннями, назва “ВасильківТрансАвто” теж звучить напряжно.

Головна тема проекту :

Показати, як програмування може розвивати людину, як особистість і як його можна застосовувати навіть на початковому рівні. Спочатку використовували сервіс Scratch(посилання), далі перейшли на вивчення Java(на CodeAcademy).

З заміток:

це реально найдивніший проект на якому я був. По-перше, зовсім інші відчуття, коли тема для тебе особливо унікальна та близька, по-друге, відбір учасників з абсолютно різних країн (Азербайджан, Болгарія, Іспанія) створив особливий контраст, це сподобалось.

 Халтура: 

Веселощі-веселощами, але рівень учасників по програмуванню був зовсім різний, і, наприклад, коли у Скретчі ми ще “плавали” більш-менш однаково, то розібратися з ООП в Java для когось було не новиною, а для інших всерівно що вивчити будову танка за 2 дні. Одних і інших було приблизно порівну, але скажу особисто від себе: я можу слухати, я можу обгорювати тематику і програмування, я можу разом працювати над спільним проектом, але я НЕ можу пояснювати ази, я НЕ можу бути вчителем. І не тому, що я так фігово все знаю, насправді ази – це дрібниці, просто не люблю це, не можу я відчувати себе комфортно. Це помічав і за деякими іншими учасниками. Розклад(все ще відношу до халтури). Звісно не весь + є багато позитивних моментів(як правило, ранок розпочинався об 10:00), АЛЕ були декілька днів, коли ми приходили в зазначений час і просто ще сиділи 2-3 години, займалися своїми справами. Мені то таке, є що робити, але загальну картину організованості це, звичайно ж, псує.

Харчування. Тут все порядком) не жаліюся, не голодав, власник закладу – армянин, кухня була відповідна. За хачапурі та борщ – окремо “лайк”!

ПРО ВЕЛОСИПЕДИ або короткий гайд по пошук пригод на 5 точку:

Я, Коля, Таня і Алі з Азербайджану одного дня успішно скористилась послугою “NextBike” і, заплативши кожен по 1 злотому каталися по місту. Потім без проблем поставили байки на місце та пішли на вечерю. На наступний день вирішили повторити. Взяли номер телефону та код у хлопця, який нам це все організував вчора. Потопали до парковки. Я ввів номер телефону, пін, код велосипеду. “Піууууу”. Все нормально спрацювало. 1/4 є. Почав повторювати операцію. Ніфіга. Просить вернути велосипед. Стояли ми так хвилин 30. Коли побачили мужика з такою ж проблемою, вирішили, що це не ми дебіли, а люди, які зіпсували цей чудо-пристрій. Пішли до іншої стоянки. Коли і тут почалася така ж єрунда, зрозуміли, що легше буде скачати офіційну програмку і вже з нею гратися. Так і зробили. Польська картка, а відповідно, і інтернет були тільки у Алі. Вибір, кому качати, очевидний. Пів діла є. Далі дають телефон найбільш криворукому, тобто мені і починається двіж. На кожному велосипеді є 5-цифровий номер. В програмі вводиш номер велосипеда, він автоматично відмикається і все тоді добренько, можеш “юзати”. Все би добре, тільки я, як справжній гарячий український хлопець, помилився в останній цифрі. Велосипед розблокувався, тільки тут нюанс : “А ДЕ ТОЙ ВЕЛОСИПЕД??!!” В нас на стоянці таким і не пахло. Якщо велосипед не повертається на місце протягом 24 годин, то на людину заводиться кримінальна справа. Одним словом, якби я хотів “посадити” того чувака, який нам довірив свої дані, то краще за цю ситуацію нічого і не придумаєш. Що робити? Розблокували ще один велосипед, дали Колі, відправили на пошуки містом. Ще один велосипед дали Далі, він теж кудись поїхав, але не так далеко. Знайшов на автоматі телефон служби підтримки. Дзвоню. Лунають варіанти вибору мови: англійська, німецька, польська і російська. Я то розумію, що ситуація не найкраща, косяк за мною, але ж не настільки, щоб вибирати російську. Беру рідну англійську. Як виявилось, англійською тільки перші 1,5 хв. Далі крутись як хочеш. Клацав клавіші, додзвонився до оператора(мама, дякую за польську). Провели дискусію, сказали, що цей велосипед вони знімають з нас, все ок. Далі оголошують, що у нас на балансі всього 1 велосипед. (прокручую в голові події: 1 – ми косякнули, 1 – дали Колі, 1 – дали Алі. Всього 3. 1 заблокували. 3-1 = 1 ???!)Алі вернувся. Де Коля? Чесно, за Колю не посадять, тому нам було впринципі всерівно вже))) Коля, якщо ти це читаєш, то ми тебе любимо 🙂 З цим теж потім розібрались. Видинули. Спроба №2. Номер введений правильно, програма показує, що ми взяли велосипед, а насправді, ми його навіть з замка не могли дістати, бо там щось поламане. Дзвоню знову в тех.підтримку. Перша фраза: “Оооо, пан Анджей!” чітко дала зрозуміти, що нас чекали. На третій раз все вийшло нормально і ми нарешті покатались.

Висновок простий: вчіть польську і майте хоч когось з собою з польською сімкою!

Кінець:

Це був хороший проект. Ми відвідали музеї, Ягелонський універ, симулятор польоту на літаках, пальмярню з купою екзотичних рослин, Краків, Катовіце, прожили своє міні-життя.

Було багато учасників, для кого це був перший досвід тому я перший час просто спостерігав за ними і згадував себе на своїх перших проектах.

Дякую всім за те, що ви були тут присутні, а також українській організації “Розвитку та Ініціативи”, яка була партнером в даному обміні.





Як я і казав: не сумую за вами, але пишаюсь, що знайомий!

Далі буде…