No flights, just fights

Частина І

Львівський аеропорт

Львівський аеропорт, 13:00. По-моєму, так і мала би закінчуватись кожна п’ятниця.

Ми зустрілися в аеропорту в обід. Ми – це я, Христік, і компашка найкращої в світі НГО «ЗЕОН». В нас різні кінцеві напрямки, але спільна мета у вигляді одногодинного польоту в Варшаву з компанією WizzAir. Гарний настрій, заброньоване житло, щоб переночувати і привести себе в порядок, на наступний день виліт в Порто, Португалія. По-моєму, так і мала би закінчуватись кожна п’ятниця.

Львівський аеропорт, 13:45. Нічого страшного.
Маршрут в Варшаві намічений. Пройшли паспортний контроль, чекаємо біля гейту №8. Приходить смс, що замість вильоту в 14:50, виліт буде о 15:40. Стало трохи сумно, бо зайва година, всі вже налаштувались на вихід до посадки. Але нічого страшного.

 

Львівський аеропорт, 14:35. Не побачити Париж і померти.

Наступна смс, яка сповіщає, що час вильоту буде о 16:40 викликає масові стурбованості.

Помічаємо одну дівчинку, яка метушиться найбільше, каже, що отримала інсайдерську інформацію про недостатню кваліфікацію пілота. Офіційна версія аеропорту і компанії – «Погані погодні умови». Нестиковочка в фактах викликала наш інтерес; розговорилися з Роксоланою, познайомилися. За декілька хвилин ми дізнались, що для нас це ще одна година балачок, гарного настрою і мінімальних переживань, а для нашої нової знайомої – це втрачений рейс до столиці Франції. Отак-от, не побачити Париж і померти.

 

Львівський аеропорт, 15:16. Ще почекаю…

Початково, наш виліт мав бути о 14:50, а за 30 хв до цього, рейс Львів-Варшава мала виконати польська авіакомпанія LOT. Не дивлячись на лапшу, яку так гарно нам вішали на вушка про погодні умови, той рейс все-таки полетів.

Власне, це і був момент, коли постало питання про брехню. Найбільше дратувало те, що ніхто конкретно не знав коли ми полетимо і чи має WizzAir такий намір взагалі. Добити нас вирішила смска на телефон із новим часом вильоту. Однак, на цей раз, ставки підвищились, летимо в 20:25.

«Чудовою» інформацією поділилась знайома Христі, яка за день до цього просиділа в аеропорту до 2 ночі і так нікуди і не вилетіла (теж WizzAir). В голові почало складатись 1+1. Закралась думка про те, що варто подивитись рейси на сьогодні від інших авіакомпаній. Ryanair о 18:20 (1700 грн), LOT о 18:25 (3300 грн). Хотів поговорити з усіма нашими про можливий розклад подій, але, ще почекаю…

 

Львівський аеропорт, 15:30. Sir’а переслідують індуси.

Впринципі, сидіти в надії на світле майбутнє – нормальний варіант. Але, як вже було сказано раніше, бісить не перенесення рейсу, а невідомість. Десь за годинку до цього я почув, як наша нова знайома телефонувала в службу підтримки, де якась російськомовна дівчинка не надала багато корисної інформації. Вирішивши, що мені нададуть, набрав номер customer support’у. На мій щирий подив, замість української/російської я почув англійську з диким індійським акцентом. “Hello, sir! How can I help you?” – прозвучало з пристрою, який в 1876 році Олександр Белл назвав би чудом світу. Ми трохи поговорили, такої кількості поважливих звертань в cвою адресу я ще не чув. Це тривало 2 хвилини, і все, що вдалось дізнатись – мої права почнуть діяти після 4 годин очікування. Мій новий віртуальний друг пішов робити свої справи далі, а я сидів і думав про карму. Бо що в програмуванні, що в аеропортах Sir’а переслідують індуси.

 

Львівський аеропорт, 17:10. Thank you! Have a nice day. Bye.

Ставало гаряче, до 17:00 всі з нашої компанії займались своїми справами, але це був той дедлайн, який я поставив собі для проведення наради. Тягнути не було куди, тому, колективно порадившись, вирішили спробувати удачу із квитками на найближчі рейси. LOT одразу сказав, що за годину до вильоту квитки вже не купити. Ryanair сказав те ж саме, з однією єдиною поправкою – «квитки можна купити напряму в аеропорту, якщо існує представництво або ж оформити покупку за допомогою онлайн асистента у чаті». Я можу помилятись, але не пам’ятаю, щоб на першому поверсі стояла будка з представниками компанії, та і часу вибігати перевіряти вже не було. Скористався можливістю чату. Після короткого пояснення ситуації, прохання допомогти із квитками, отримав відмову, бо мало часу (тобто, нічого не змінилось). Ну і наостанок короткий діалог-прощання:

• Чи можу я ще щось зробити для Вас в даній ситуації, окрім квитків? (англ.)
• Так, порекомендуйте компанії Wizzair нормальних пілотів (англ.)
• Thank you! Have a nice day. Bye.

 

Львівський аеропорт, 20:00. Смачного.

Ми були в аеропорту вже сьому годину і час від часу бігали в кафе “WOG”, яке в першу ж годину ми з Христіком описали як заклад, який варто ігнорувати (сендвічі там жахливі були). Але голод робив своє діло, тому картопля фрі, якийсь борщ і ще щось час від часу допомагали «триматись на плаву». По ідеї, можна було б звертатись до авіакомпанії і казати, що може наступити голодна смерть, але як ви вже могли зрозуміти – ми всі були закинуті в гру на виживання, тому допомоги можна не чекати. Так думали всі, крім працівників аеропорту, які організували пункт видачі харчування (доволі хорошого) біля гейту №7. За годину гейт зібрав стільки людей, скільки не збирав за місяць польотів. Одним словом, смачного!

 

Львівський аеропорт, 21:30. Ось він – початок анархії.

Після ще однієї смс з відтермінуванням вильоту стало зрозуміло що рейс рано чи пізно скасують.

Ще одним підтвердженням тому був літак, наш літак, який був в аеропорту Варшави, але хоча б світився на радарах. Але потім він зник, як і наші останні краплини надії.

Наша молода дружня все ще команда зібралася за стіл переговорів. Розглядались різні варіанти, включно з відміною поїздки в Варшаву (це не стосувалось нас з Христьою, бо мали там трансфер). Врешті-решт вирішили, що якщо будуть квитки на автобус, то поїдемо так. Тягнути не було куди і ми почали збиратись на вихід. Скажу так, якби ми це зробили хоча б на 10 хвилин раніше, то наступного пункту даної хронологічної повісті могло б і не бути. Але ні… Збиратись ми почали секунд за 15 до того, як почули оголошення на весь аеропорт, що наш рейс офіційно скасовано. І почалось… Всі зірвались з місць, до дверей. Я ще ніколи не виходив з зони очікування пішки назад. Повезло лише тим, що ми були одними з перших в черзі. Автобус заброньований, часу мало, а ми стоїмо і чекаємо незрозуміло чого. Градус напруги близький до максимуму, народ хоче пояснень, а дві прикордонниці стоять з листком біля дверей, чекають представника авіакомпанії і хочуть всіх відмічати по черзі. Знаєте, я переважно завжди бачив лише результати конфліктів, але аж ніяк не їхній початок. І настав той момент в житті, коли спекотно не лише фізично, а й морально і я розумію «Ось він – початок анархії».

 

Львівський аеропорт, 22:10. Насильницька дипломатія

Двері, які прикордонник паспортного контролю відкриває перед тобою, завжди символізували якусь таку безпеку і усвідомлення того, що все… документи перевірили наступний крок – виліт. Цього разу вони символізували об’єкт ненависті, який ось-ось хтось виб’є ногою. Питання, яке мене турбувало конкретно в цей момент – «якщо це буду я, то чи застосують до мене якісь міри втихомирення? І якщо так, то чи заступиться за мене весь той натовп, який полізе в ті ворота пекла, які я для них відкрив?». Ми все ще стояли і чекали. Є люди, в яких життя вимірюється роками, відповідно, і чуда можна чекати роками. Ми ж, заручники аеропорту, жили хвилинами. І смішно, і грішно – гарний опис наступних декількох хвилин. Оскільки, я стояв близько до виходу, то намагався пояснити прикордонниці, що в нас автобус, на який ми можемо запізнитись і то буде не ок, але паралельно ззаду доносились вигуки одного з членів нашої «гальорки», який взяв на себе роль очільника бунту і не дивлячись на все своє політичне, викладацьке, тренерське минуле кидався фразами, які можна трактувати ніяк інакше, як заклики до насильства. Це дуже смішно, бо людину 30 хвилин тому називають «Микола Вікторович», бачать, яка вона спокійна і в веселому настрої, а зараз – як вона питає «де упирь з Wizzair?”, викрикує заяви про початок штурму дверей і паралельно дивиться на охоронців з натяками на фізичну розправу. Тим не менше, я впевнений, що це послужило каталізатором для всіх інших, хто хотів рівно того самого, обернено-пропорційно до працівників аеропорту, які намагались того уникнути. Врешті-решт, ми вийшли. Отака от насильницька дипломатія.

 

Львівський вокзал, 23:00. Ох вже ця математика…

Ми встигли! Рівно о 23 годині був останній автобус зі Львова, який мав доставити нас в Варшаву. Ми стояли на вулиці, бачили як зі всіх таксі виходять ті, хто ще 12 хвилин тому з нами брав штурмом аеропорт. Встигли всі, тільки не автобус. Ми були одними з перших, тому номер перевізника, який дав номер водія, також шукали ми. На цей раз, вже український голос повідомив, що вони між Тернополем і Львовом, будуть за 2 години. Є час на перекусити, перепланування маршрутів, і усвідомлення всього, що сталось. Наша група людей поповнювалась, було близько 10 людей, і ми всі дружно пішли в найближчу цілодобову кафешку. Грала новорічна музика, а в нас все ще кипіла кров і адреналін, які були готові до бунту, хаосу і анархії. Хтось сказав, що відчуття ніби «попали в дурку», і, як не дивно, ця думка була підтримана абсолютною більшістю голосів. Наступні 120 хвилин пройшли ніби в іншому всесвіті. Ми сиділи.. Хтось їв, хтось пив чаї, хтось спав. В звичайний день така картинка без знання контексту виглядала б як щось наркотичне. Але не сьогодні, сьогодні ми всі пропустили рейс, пошкодували, що немає офісу Wizzair у Львові, і були раді, що рейс до сусідньої країни, а не трансатлантичний переліт. Потім приїхав автобус, який, як виявилось, встановив рекорд по кількості незапланованого підбирання людей у цьому місті. Ми сіли, їхали 13 годин, все було як в тумані. Таким чином, наш пункт призначення “Warszawa Chopin” змінився на “Warszawa Zachodnia”, а це означало, що ми таки добились свого. +1 історія в копілку, -23 години життя, а в результаті ця хронологія і перша скарга про скасований політ полетіла компанії Wizzair. Ох вже ця математика…

 

Частина ІІ. Незапланована

Аеропорт Берліна

Авіакомпанії мають робити висновки, бо а) це їхня робота, б) це їхні гроші.

Після прекрасно проведеного часу десь посередині Атлантичного океану, на острові, який унікальний по своїх характеристиках, я сподівався на таке ж прекрасне повернення додому.

Заплановано у нас було 3 перельоти, 3 різними авіакомпаніями. 1 переліт на материкову частину Португалії з компанією TAP, другий переліт в Берлін компанією Ryanair і нарешті додому, в Львів, компанією Wizzair.

У нас все йшло по графіку, ми були втомлені, але щасливі від пережитих емоцій. Наш день почався в 3 ночі, коли було темно, але тропічний вітерець додавав оптимізму. Наші перельоти були сплановані так, що весь день ми проведемо на ногах, але ночувати вже будемо в своїх ліжках.

І от з тими всіма думками ми сиділи в новому аеропорту столиці Німеччини, їли якусь супер дорогу їжу, яка була не дуже смачною, але придатною для споживання, в кафешці. Наш виліт був останнім в списку аеропорту, після цього якась перерва, щоб з опівночі почати відправляти нові рейси.

Виліт мав відбутися о 22:15. На жаль, прийшло повідомлення за 20 хв до того, що наш рейс затримається на 30 хв. «Невже знову?» – подумали ми. Я перевірив табло аеропорту, час там стояв такий, який і був. Хоча оголосили вже для всіх, що затримка таки відбудеться. Ніхто не хотів сюрпризів, тому підійшов до працівників, які вже стояли на гейті, готові проводити посадку. Після декількох хвилин спілкування вияснилось, що через дійсно погану погоду, наш літак трохи пізніше вилетів з Харкова, але вже долітає до нас, вигружає пасажирів, забирає нас і всі летять додому.

Враховуючи, що пориви вітру реально були сильними, а літак був на підльоті, це вселяло якийсь спокій, окрім того ми почули чіткі пояснення без жодної води. І справді, за 20 хв після того ми побачили літак, який припаркувався до нашого гейту, до нього під’єднали рукав і звідти виходили люди.

Оголосили посадку. Ми з Христіком стали в кінець черги, щоб довго не чекати в літаку, а зайти, сісти і одразу летіти додому. Черга почала рухатись, люди заходили. Зайшло 2/3 усього потоку і всі раптом зупинились. Через ще 5 хв очікування сталось те, що могло викликати лише істеричний сміх і дуже багато питань до сценариста нашого життя. В якийсь момент, я навіть подумав, що я проклятий і всі мої польоти з цією авіакомпанією не можуть проходити без фокусів. Люди, які вже подумки були вдома, почали вертатись назад в хол аеропорту. Виявилось, що погодні умови, які були за вікном були вже не придатними для зльоту, тому цей рейс вирішили скасувати на сьогодні і перенести на завтра.

За наступні 10 хв вийшло зробити наступне:

• Першим з усіх піти до працівників аеропорту, які відповідали за проведення посадки і розпитати що буде далі?; чи буде готель?; чи буде їжа?
• Написати ЗЕОНівським друзяшкам, з якими ми пережили штурм аеропорту у Львові, що тренування пройшли успішно, тепер відпрацьовуємо аналогічний прийом з інтернаціональними побратимами. Відчув себе на хвилинку бійцем НАТО, якого вивезли на міжнародний полігон для кращих тренувань.

Наступні 30 хв ми грали в якусь гру «Знайди правильний вихід»: просто вештались по аеропорту, смикали всі двері, гукали всіх, хто міг би допомогти. Було декілька кумедних моментів, в яких можна було зробити наступні висновки:

• Ми найбільш організоване стадо. Ніхто ніде не загубився, всі ходили хвостиками в ритмі легкої паніки.
• Наша нація в правильні моменти не має межі толерантності. Якщо треба виживати і добувати інформацію, ми так і зробимо. Як ви розумієте, не завжди з лоукостами літають представники виняткової інтелігенції. Серед нас була жіночка, яка в один з моментів нерозуміння які двері нам потрібно відкрити – постукала через скляну перегородку до темношкірої прибиральниці, яка просто хотіла домити і піти додому. Я вірю, що наміри були благими, але видавити з себе вона змогла отаке «Hello, problem! Here! (показує на двері). Come here, problem!». Прибиральниця може б і хотіла допомогти, але після того, як зла тьотя два рази назвала її проблемою, а ззаду тьоті біля 50 людей без настрою, наша нова знайома зробила максимально правильну річ, яку можна було зробити – вона ввімкнула музику в навушниках разом з інстинктом самозбереження, розвернулась, взяла відро і, вирішивши, що та ділянка достатньо чиста, пішла геть.

Ще декілька разів тьоті з реєстрації з’являлись в різних місцях аеропорту, по мірі того, як ми рухались і які двері відкривали. Складалось враження, що це все гра, тьоті несправжні, а виникають вони там, де нова точка збереження квесту. Підходиш, береш нову точку і біжиш далі. Хто мав багаж, то мав ще один квест – його забрати. Я рідко чув поєднання німецької і українського мату, і цього дня ситуація була заплутаною ще більше. Бо і німці, і українці кричали “her”, тільки значення було принципово різним.

Ця біганина тривала близько години, після чого ми провели десь стільки само часу, чекаючи на деталі з готелем, трансфером і їжею. В процесі очікування готелю, ми познайомилися з дівчинкою Ірою (якщо ти це читаєш, то Wizzair мені таки має повернути 22 євро за таксі до готелю). Вона знала німецьку, ми знали англійську. Паніки не було, а через ще годину-півтори часу ми взнали в який готель нас поселяють.

Ми вийшли на вулицю, я вголос сказав, що здійснилась моя маленька мрія побувати нелегалом в іншій країні (під час виходу з зони вильоту, нам мали б поставити штамп про в’їзд до Німеччини знову, але натомість нам звичайною ручкою закреслили попередній; таким чином в базі ми числились як ті, хто покинув ЄС, а по факту сиділи ззовні німецького аеропорту і чекали таксі в готель).

Далі поселились, дізнались коли сніданок і трансфер, який довезе до аеропорту. Ми були дуже втомлені, ліжко дуже м’яким. Спати…мали би піти ми; але Христя знайшла якусь смішну німецьку передачу зі змаганнями зірок і ми ще годину дивились її…німецькою..

На наступний день ми поснідали, сіли в автобус, який за нами прислали, доїхали до аеропорту, розказали прикордонникам, що це за офіційна закарлючка в паспорті, і просто чекали свого літака о 12:40. Він таки вилетів. Після приземлення у Львові не пам’ятаю вже нічого, окрім емоцій радості через 3 пережиті пригоди за відносно короткий проміжок часу.

Таким чином з’явилась моя друга скарга в Wizzair…

Висновки постараюсь стисло:

• Не робіть дуже короткі пересадки з компаніями, які не несуть за це відповідальність;
• Майте класну компанію і не бійтесь знайомитись. Разом переживати такі речі легше;
• Вчіть іноземну (принаймі англійську), бо, повірте, я бачив очі людей, які в німецькому аеропорту в 22:45 вечора розуміли, що вони не летять додому, але поняття не мали чому і де їм ночувати. Не найкращі емоції;
• Знайте свої права. У Львові був тест-драйв, в Берліні реальні випробування. Але готель, харчування і трансфер ми таки отримали.
• Воюйте до кінця. В мене ці 2 скарги стали новим хоббі. Вдень працюю, ввечері спілкуюсь з представниками