Поїздка в Київ

24 червня випала унікальна нагода відвідати Київ та Межигір’я. Почну мабуть з останнього.

Отож, після 7 годин в дорозі наш автобус нарешті зупинився біля величезних воріт. Судячи із двох колон машин, які стояли по обидві сторони дороги, то варто було очікувати, що побачене пізніше вразить! І я не помилявся, 220 гектарів краси! Розкішний будинок, шикарні фонтани, приватний корабель-ресторан, купа квітів, приватний зоопарк і це ще далеко не весь список того, що можна було тут побачити. На жаль чи на щастя, мені не вдалося побачити всіх красот цієї місцини, проте те, що я побачив не забуду вже ніколи. Як і очікувалося я почув безліч діалогів від інших туристів і всі вони були майже однакового змісту: “Де ж він такі гроші взяв?”, “Мені б хоч частинку такої краси!” і т.д. Мою власну думку можна описати всього одним-єдиним словом – “навіщо?”. І справді не можу зрозуміти, навіщо людині у якої є влада, гроші та можливості будувати ще такі палаци?

Доречі, по дорозі до Києва було декілька зупинок, на одній із них мені сподобався центр порятунку медведів + хороший майданчик для дітей та кафешка)

В “скромних” хоромах колишнього правителя я побачив ще й тенісний корт, не знаю навіщо він там стоїть, але такого обладнання мабуть ніде в Україні не має. Також є теплиці, садок, медичний пункт і дача, яку мені не вдалося побачити через охорону.

Загалом враження залишись різноманітні. Сумні, бо побудовано на народних грошах, а радісні, бо тепер відкрите для народу.

На цьому моя подорож не закінчилася. Наступним пунктом була Києво-Печерська лавра. Тут і описувати нічого не потрібно. Все гарно, сам храм знаходиться на реконструкції, але служби проходять як і раніше. Святе місце не можна було не відвідати. Наш екіпаж затримався тут лише на годинку, а далі ми рушили далі.

Наступним і останнім пунктом подорожі був майдан! На жаль мені не вдалося затриматися тут довше, у зв’язку із блокпостами на дорогах та дуже пунктуальними людьми, які не слухали водія в той момент коли він казав про час повернення. Але навіть за 30 хв, спускаючись по вулиці Студентській до самого Хрещатика, можна було прочитати усю історію того, що тут відбувалося. Досі стоять барикади, ялинка, намети і безліч портретів тих, хто віддав своє життя за незалежну Україну. Щиро сподіваюся, що тепер все стане краще!!!