Восьме коло Данте-Орлова
Повинен визнати, що якби Данте писав “Божествену комедію” в наші дні, то одне з кіл пекла виглядало б саме так, як мої останні 24 години. Ні, я ні в якому разі не хочу жалітись, зважаючи на мій вік і стан нервової системи – все гуд, але я просто уявляю, що могло б робитись, якби це була моя перша поїздка в іншу країну, а ще гірше – моя перша участь у програмі обміну або проекті. Сідайте зручніше, є що послухати:
Я думав написати історію з отримання візи окремо, але раз вже все так стається, то, мабуть, варто описати це все тут. Отож:
3 квітня 2017 року, студент Львівського університету ім.Івана Франка, групи ФЕІ-11, тобто я, знає, що це понеділок, йому на 4 пару – це 13:10, а прийом документів у Пункті Подачі Візових Анкет(далі – ППВА) – на 9:30. +-30 хв, всюди встигає, все добренько. Початок не те, що офігенний, початок – шикарний! Бо саме з усіх днів, мене записали на понеділок, в усі інші дні тижня – мені на другу пару, а відповідно, я б не встигав за зайцями і там, і там.
Позбирав документи, враховуючи попередній досвід, збирав все, що можна. Зі своєї сторони, вважав, що шансів на промах точно немає. Забігаючи наперед скажу, що я записався на прийом у Рівненському ППВА, а не у Львівському. Не питайте чого так зробив, бо я вам всерівно не скажу – занадто довго і нудно вийде. Страхування я робив у “PZU” на вул. Івана Франка у Львові – важлива інформація, читайте далі.
Настав цей момент, коли на екрані невеликого монітору в ППВА висвітлився такий же номерок, що і в мене на листочку, а значить треба подавати документи! Підійшов, показав. І от як виходить:
1. Перший раз, при наявних аж ДВОХ запрошеннях на програму обміну та на конференцію, у мене запитали виписку з банку по руху коштів! Це можна було передбачити і я спочатку навіть зрадів, бо виписку я взяв мамину(я ж студент, в мене там невелий рух). Але фіг там, потрібна ще заява від власниці(тобто від мами), що вона не проти того, щоб в разі потреби в неї знімалися гроші.
2. Треба ще довести, що моя мама – це моя мама. Доводити це треба було оригіналом свідоцтва про народження, якого у мене при собі, звичайно ж не було!
3. Шановна, мила дама на реальне прізвище Баран, з офісу страхової компанії, написала моє ім*я ADRII. “Нафіг там та буква N посередині” – подумала вона.
4. Довідка про навчання в універі повинна бути не старішою, ніж місяць. У мене була 3-місячна.
Кароче, влетів я майже по всіх пунктах. Ах да, як це не додати: напередодні, саме у Луцькому посольстві стався теракт, в зв*язку з цим, мене трошки перетрусило, бо боявся не податись.
Чого мені коштувало виправити помилки?
+540 км на бла-бла карі за один день, – 250 грн, -1 день в універі, +40 до лексикону нецензурної лексики.
Єдине, що тут тішить, що візу, як і просив, видали на рік.
Далі. Вибір автобуса. Їхати вирішив Рівне-Варша. Порадився, зайшов на сайт, купив квиточок на 18 квітня на 18:45 з Рівного. По плану мав прибути о 5 ранку. Не враховуючи того факту, що я тупанув і друкував квиточок за 40 хв до відправлення, все йшло більш-менш по плану. Приїхав хороший двоповерхновий автобус. Я зайняв місце зверху, біля вікна. Маму заспокоїв. Можна їхати. Поїхав. По дорозі відписав координатору, що все в силі. На наступний день мені вже скинули квиточок Варшава-Познань на потяг о 11:25. Дав час навіть з запасом у 5 годин, бо очікував, що на кордоні може бути черга. Не прогадав. Черга дійсно була. 15 автобусів!! Стояв рівно 9 год і 5 хв. За цей час встиг вмерти, воскрести і ще раз вмерти, тільки вже морально. Таким прибитим і “ніяким” давно себе не відчував. Все би нічого, але до Ковеля я сидів сам. У Ковелі підсідає мужичок специфічного запаху. Ну думаю фіг з тобою, я собі до вікна відвернувся, музичку слухаю. Далі почалося найцікавіше. Дядінька вирішив перекімарити. Розлігся не тільки на своєму місці, а ще й руки на мене розкинулись. Мене виховували так, що треба тактовно натякати, щоб не образити. Я натякав: і руки спочатку просто забрав, потім вже сам руки розкинув, коли вже зовсім бачу діло не йде вирішив хоч повеселитись. В мене bluetooth-навушники. На правому є індикатор підключення, який, якщо гарнітура прив*язана до телефона, мигає синім кольором. Так вже сталося що мій цей індикатор аватара був якраз на рівні очей нашого Морфея(бога сну). Ну от, поки мужичок спав з розкинутими клешнями йому в очі ліпились сині світлячки. Батарея, як і сон, не вічні. В мене сіли навушники, а дядя вирішив пройтись на вулиці. Ніби все ок. Я поставив гарнітуру і телефон на зарядку до повербанку(портативний зарядний пристрій), а сам примостився трошки поспати. Вернувся мій новий друг. Сів, вирішив приєднатись. ГОСПОДИ, як же він ХРОПЕ! На весь салон можна було чути. Я в заторі, на кордоні, без навушників тимчасово, роздратований і ще хтось видає звуки під вухом, як то дикі лосі під час спарювання. Так тривало всю ніч, я періодично ставивив то навушники, то мобілу на підживлення. Дякую дядінька за те, що я посадив собі все, включаючи повербанк і всі нервові клітини.
І навіть на цьому ще не все.
Коли зрозумів, що вже пропускаю свій потяг до Познаня, написав координатору. Це була 6 ранку. До 8:30 чекав відповідь. В 8:44 покинув кордон.
Дорога 4 години до Познаня, 30 хв по місту і я в хостелі. Більше доби. Втомлений, але щасливий!
